10  грудня 1948 року Організація Об'єднаних Націй прийняла «Загальну Декларацію прав людини», що  стала в XXI ст. найавторитетнішим  джерелом міжнародних норм, щодо прав людини  в світі. Учитися жити по закону, поважати закон і дотримуватися його, людина повинна з малих літ, з сім'ї, дитячого садка, школи.

  Тиждень права пройшов у бібліотеці: оформлено виставку літератури «Молодь. Держава. Закон», організовано  годину спілкування з юнацтвом

« Права людини і моя особиста думка».   Для 6-7 класів проведено ділову –гру «Знай та поважай права». Учні мали змогу переглянути правову презентацію «Твоє право, твій закон, бесіда – знайомство „Давай познайомимося з правами дітей” (Конвенція ООН про права дитини) з учнями 4-5 кл. 

     З нагоди відзначення трагедії Голодомору 1932-1933 років 

в бібліотеці для користувачі працювала книжкова виставка

 «Голодомор в Україні», відео-перегляд документального фільму

 «Голод-33 за мотивами роману В. Барки ”Жовтий князь”. 

Актив села, учні школи взяли участь у акції «Запали свічку»

У бібліотеці, з  нагоди 125-ої річниці від дня народження Остапа Вишні відбувся літературний портрет «Письменник, сатирик і гуморист - Остап Вишня» з учнями 7-9 класів.

Остап Вишня… Під таким ім’ям увійшов у літературу незрівнянний сміхотворець Павло Михайлович Губенко, письменник унікальної популярності, рекордних – мільйонних! – тиражів, твори якого знали навіть неписьменні. Літературна творчість була для нього такою ж органічною потребою, як повітря, як вода, як хліб. Зрозуміти феномен Остапа Вишні, з’ясувати, хто він, чиїх батьків дитина, де зріс і в кого навчався , бібілітекар ознайомила учнів  під час проведення 13 листопада літературного портрету “Письменник, сатирик і гуморист-Остп Вишня ”. Присутні мали змогу не лише дізнатися про цікаві факти з життя відомого гумориста, але й побачити документальні кадри, що лягли в основу його відомих на весь світ “Мисливських усмішок”

День української писемності та мови щороку відзначається 9 листопада. У цей день вшановують пам'ять Преподобного Нестора-Літописця.

                Мова – це духовне багатство народу.

  З цією метою у бібліотеці оформлено книжкову виставку 

                «Рідна мова чиста  як роса»

Для учнів 6-7 класів проведено інформаційну годину 

            «Етапи становлення української писемності».

Бібліотекар ознайомила учнів із головними етапами виникнення та розвитку української писемності. Це насамперед виховувати любов до книги, рідної мови, до збагачення знаннями, патріотичні почуття. Українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава, про красу і багатство української мови, з українськими обрядами і звичаями.

 Діти дізналися, що писемність на Русі існувала ще до її хрещення.    Це доводять  безцінні історичні пам”ятки. Давні  київські літописи  донесли сучасникам  цікаві свідчення особливо шанобливого навіть побожного ставлення  наших пращурів до книги. Так, одна з найдавніших пам”яток київського  скриптонію — Ізборник 1076 року — починається саме словами про користь читання книги:        “Добро єсть, братіє, почитання книжне... Не скласти бо корабель без гвіздка, так і праведним  не можна бути без почитання книжного... Красота воїна — оружжя, кораблеві — вітрила, так само як праведнику — почитання книжне”...

Водяні млини села Тур'я Пасіка

На території сучасного Закарпаття перші письмові згадки про млини відносяться до XIV ст.  З середини XVII ст. млинарські споруди активно будуються і в селах сучасного Перечинського району, чому сприяла наявність значної кількості гірських потоків. Так на одному з притоків ріки Тур'я – потоці Воєводин у кінці XVII ст. розпочався справжній технологічний бум, і на 1712 рік тут вже діяли три водяні млини власниками яких були Гамза Іван, Кречко Іван та Галько Федор. В 1718 році змінюються власники двох млинів окрім Кречко Івана, це Фленько Андрій та Машкаринець Іван.

Будова млина, як правило, була двозрубною, в одному приміщенні розташовувався механізм, а інше слугувало тимчасовим притулком для мельника і селян, які привозили зерно, там же була і піч на якій підсушували зерно. Робоче приміщення займало дві третини площі будови. Зерно занесене в кімнату де розміщувались жорна, по драбині піднімали вверх, складали в ряди, утворюючи так звану «мішкову чергу», що породило приповідку, "У млин хоть коли, а з млина як ся вдасть". За виконану роботу, помел зерна, платили «з мірки вайтакув» ( мірка - 32 кг., а вайтакув - 4кг.), зрідка грошима, чи відробітком по господарству.

На 1772 рік оподатковано лише два млини, по одному жорну кожен. Важко з впевненістю твердити, що призвело до зупинки одного з млинів, повінь це чи соціально-економічні чинники, але саме в цей час розпочато спорудження каналу – млиновиці, яка повинна була приборкати норовливий Воєводин. Силами громади Тур'я Пасіки було споруджено одну з найбільших млиновиць Перечинщини, на якій розмістились три млини. За податковим списком від 3 квітня 1818 року млинами володіли Бабидорич Олексій, Бабидорич Гриць та Бряник Павло. 

Млин був осередком найрізноманітніших сільських новин, побрехеньок, бувальщини. Тут нерідко зустрічались давні товариші, знайомилась молодь, мали змогу почесати язика жінки, наслухатись моторошних історій про чудовиська підлітки. Млин став об’єктом легенд, пісень, приказок, загадок. Наприклад довго стоячи в черзі нерідко співали:

   "Млинарю, млинарю

     Зроблю тобі чкоду

     Пуйду на гаєнку,

     Та загачу воду…"

Про те, що справи у мірошників йшли доволі непогано свідчить заява Костика Федора від 1 грудня 1862 року з проханням надати йому дозвіл на будівництво млина. Після огляду на місці і незначних зауважень щодо збільшення насипу, який буде утримувати належний рівень у водосховищі, державне інженерне управління в місті Ужгород 27 лютого 1863 року видало дозвіл на будівництво. Друга половина XIX ст. була своєрідним періодом розквіту для водяних млинів, так в селі діяло, в цей час 4 млини. Три з яких розміщувались на млиновиці потічка Воєводин, а четвертий на березі потока Брусний.

На початок 40-х років XX ст. діяли лише три млини «верхній» Заяць Івана, «середній» Заяць Миколи, та «нижній» Химич Миколи. Саме млин родини Химичів став першою електрифікованою будівлею в селі. В кінці 30-х років XX ст. молодший брат Василь який працював на дрезині підключив млинове колесо до генератора і встановив лампочку від фари, піднявши престиж родинного млина.

З приходом радянської влади у наш край, почався адміністративний наступ проти народного млинарства. На власників млинів накладались непосильні податки-побори, штрафи. Так «верхній», та «середній» млини з 1946 року почали занепадати після арешту братів Заяців Миколи та Івана за участь в організації «Закарпато Українські Повстанці». Нижній млин родини Химичів діяв до середини 50-х років XX ст. коли був закритий радянською владою, з встановленням електромотору на млині в с. Раково який задовільняв потреби колгоспу ім. Шевченка з помелу зерна.

На фото родина Химичів біля млина поч. 40-х років XX ст

.

 

 

 Підготував Король Василь викладач історії